Керівниця Офісу розбудови доброчесності Вікторія Козаченко: Антикорупційна просвіта обов’язкова для запуску трансформацій у суспільстві
Випускниця другого набору магістерської програми з публічної політики та врядування KSE Вікторія Козаченко може похвалитися не надто типовим кар’єрним самовизначенням. Свій професійний шлях вона почала в юридичній фірмі, згодом долучилася до проектів громадського сектору і поступово повністю заглибилася в антикорупційну тематику. У цій сфері Вікторія вже працює понад 4 роки і наразі є керівницею Офісу розбудови доброчесності (Управління просвітницької роботи та навчальних програм), де відповідає за розбудову просвітницького і навчального напрямків в перезавантаженому Національному агентстві з питань запобігання корупції (НАЗК). Крім того, фахівчиня є однією із співзасновників громадського ресторану Urban Space 500 та входила до Наглядової ради проекту.
Свій прихід у тематику антикорупції на хвилі Майдану та просвітницьку роботу пані Козаченко пояснює тим, що їй хотілося долучитися до безпосереднього вирішення суспільних проблем та подивитися на них під іншим кутом, крім юридичного. Цим же вона пояснює і свій вступ на другу вищу освіту в КШЕ: “Хотіла подивитися на свою тематику міждисциплінарно, в т.ч. з інших, крім юридичної, точок зору. Бо юридичний погляд дуже звужує перспективу і демонструє проблему лише з одного боку”. І це, каже, виправдало всі сподівання в контексті і систематизації тематичних знань, і формуванні стратегічного мислення. Зараз, зізнається, вона планує продовжувати зростати у своїй експертизі та втілювати амбіційні проекти у стратегічній площині.
До речі, досягненнями у напрямку подолання корупції в Україні експертка називає три речі: створення системи антикорупційних органів, поява Prozorro i запуск Реєстру електронних декларацій. Звісно, з її точки зору, нашій країні ще треба працювати в цьому напрямку. Бо не вистачає стратегічного підходу та якісних знань в цьому напрямку. При цьому антикорупційне просвітництво має також працювати з освітою, яка, на її думку, є шляхом до змін.
Бліц-запитання:
— Універсальна робоча навичка, якою можете пишатися?
— Стресостійкість. Цьому сприяє часта зміна [робочих] умов та технічного завдання, діяльність в умовах невизначеності та дуже обмежених ресурсів — часових і людських.
— Та який навик дається Вам найгірше?
— Впорядкованість. На це якраз впливають постійно невизначені обставини і те, на що не вистачає часу: сісти і дуже добре спланувати процес. Бо коли це [якась] нова ситуація, процес часто починає продумуватися вже на ходу. Тобто іноді немає цілісного бачення [напрямку руху] від початку. Намагаюся з цим працювати в залежності від того, чи трапляється це вперше, чи ні. Тому є трохи хаотичності.
— Люди/речі/події, які найбільше вплинули на Вас на цей момент?
— З подій — по-перше, навчання в КШЕ і друге, пов’язане з роботою, — це перезавантаження НАЗК, тому що воно стосується професійної діяльності. Моя сфера. З людей мені дуже “поламали” (в хорошому сенсі слова) голову і допомогли викладачі [Іван] Гомза і [Оксана] Сироїд. Це для мене були два великі відкриття. Ще що дуже вплинуло перед цим, у 2019–2018 рр. — це Urban Space 500. Не в плані ресторану, а в плані процесу й спільноти, того, як взагалі це все розбудовується.
— Щоб Ви робили якби мали в добі необмежена кількість вільного часу?
— Багато читала. І трошки більше спала, але [перш за все] читала.
— Отже, кіно чи книги? Що з останнього побаченого/прочитаного Ви б порадили кожному?
— Мабуть, книжки все ж таки, але, в цілому, і кіно дуже подобається. З останнього прочитаного це “Плинні ідеології” [філософа Володимира Єрмоленка], які вийшли друком декілька років тому. Це крута праця в тому сенсі, що впорядковано і викладено велику кількість ідей та ідеологій, показано причинно-наслідкові зв’язки. Книжка дуже цікаво написана. Такі речі варто читати, щоб вчитися дивитися на системи та події, комплексно, не лише не з тактичної точки зору, а зі стратегічної. Це важливо розуміти. Подивитися раджу британський міні-серіал “Добрі передвісники” за романом Террі Пратчетта і Ніла Геймана. Він прекрасний. Геймана знаю ще за “Американськими богами” і у мене були трохи двоякі враження від екранізації. А от Пратчетта відкрила завдяки цьому міні-серіалу. Зараз читаю його фентезі.
— Що є Вашим guilty pleasure?
— Мабуть, їжа і весь день дивитися якесь кіно. А інколи втекти прогулятися по парку наодинці, розслабитися трохи і подумати в тиші.
— Які Ваші три найважливіші персональні цінності?
— Доброчесність (сфера накладає свій відбиток), справедливість і кооперація.
— Вікторіє, Ваша перша освіта юридична і Ви розпочинали свою кар’єру юристкою. Коли відбувся переломний момент переходу з бізнесу в сферу реформ: що вас спонукало і що досі тримає в цій сфері?
— Університет я закінчила в 2015 році, а пішла працювати за рік до того — у лютому 2014 року. При чому офіс моєї компанії був на Майдані Незалежності. І частину протестів Майдану, і захоплення та те, коли [спецпідрозділ] “Беркут” “віджимав” територію ми бачили на власні очі. І навіть евакуювалися тоді через ту територію. Через різні кордони уже потім заходили на Майдан з іншого боку.
Ніколи не планувала йти в публічний сектор, завжди бачила себе в роботі у приватному секторі. Але зійшлося два фактори: перший — мені не дуже подобалася моя компанія (але це менш значуща річ), друге — якраз почався Майдан і я побачила абсолютно інший світ, про який нічого не знала. Люди публічно почали говорити про якісь реформи. А я розумію, що не знаю про що мова, мене немає в цьому процесі. Воно виглядало дуже захопливо і хотілося дізнатися більше, доєднатися.
Але волонтерство (прийти і взаємодіяти на короткостроковій основі) — не мій формат. Мені складно прийти з вулиці і почати цей процес, я все шукала як долучитися, хоча це й було не дуже активно. Але ця тема в мені “горіла” і власне в лютому 2015-го оголосили набір на перший Відкритий Університет Реформ від Реанімаційного пакету реформ. За РПР почала слідкувати ще в 2014-му, коли вони утворилися. Коли ж запустили освітній проект, сказала собі, що це якраз той момент, коли можу приєднатися до цієї діяльності і дізнатися більше [про цю сферу].
На першому ВУРі ще був розподіл за тематичним напрямом і я потрапила в групу по медіа. Спеціально не пішла до правників, бо хотілося чогось не юридичного, якогось іншого кута зору. І тоді у мене просто перевернулося все, бо світ виявився таким цікавим і широким. Я була в захопленні! З другого набору вже пішла координувати напрямок верховенства права і власне там познайомилася з [майбутніми] колегами, які працювали в антикорупційному проекті Програми розвитку ООН. Паралельно продовжувала працювати в юридичній компанії.
В червні 2016 року ПРООН почали шукати в команду людину, яка буде працювати з антикорупційними громадськими організаціями. Знову ж таки співпало те, що зрозуміла: хочу змінювати місце роботи. Був варіант перейти в кіноіндустрію на позицію юриста і розвиватися в цьому напрямку або кардинально змінювати все і йти в громадський сектор. Довелося заглибитися в себе і розібратися в тому, чого хочу. У мене з дитинства було загострене відчуття справедливості і з реформами та антикорупційним проектом воно мені дуже відгукнулося. Тому перейшла працювати у ПРООН.
— І так далі продовжувалося? З 2016 і по сьогодні повністю антикорупційні проекти?
— Так. Тобто з середини 2016-го вже фахово займалася антикорупційним напрямком. Фактично 2015–2016 рр. були моїм неформальним навчальним роком — читала багато різної літератури з інших сфер: з менеджменту, комунікацій. Тоді я намагалася розвиватися в інших напрямків й розвивати свою компетенцію не тільки в контексті фундаментальних юридичних знань, а й прокачати свої менеджерські здібності. Це власне мені й допомогло. У ВУРі одразу тренувала ці навички і в команду ПРООН я прийшла на позицію спеціаліста з інституційного розвитку, в обов’язки якого входило займатися сферою національних громадських організацій та їх грантової підтримки.
З розширенням напрямку роботи додалася ще й частково робота з регіональними організаціями. Я почала займатися інформаційно-просвітницькими проектами, вела співпрацю з НАБУ (Національне антикорупційне бюро — прим. авт.) в цій частині, з ними ми організували кампанію “Студенти проти корупції” та проїхали всю Україну. Самостійно ПРООН робили також Антикорупційну Школу ПРООН, Антикорупційні лабораторії. До осені 2018 року, тобто протягом десь двох років, вдалося багато зробити: працювали зі студентами, популяризували тематику, працювали з громадським сектором, з якими знаходили спільні проекти та їх реалізовували.
Важливо сказати, що проект ПРООН, в першу чергу, займався електронним декларуванням і запуском Реєстру електронних декларацій, питаннями конфлікту інтересів та ін. Власне в кінці 2017 — на початку 2018 рр. моя робота була пов’язана з передачею частини програмного забезпечення в НАЗК (Національне агентство з питань запобігання корупції — прим. авт.). Завданням команди ПРООН було завершити цей процес і повністю передати все програмне забезпечення для автоматичної перевірки декларацій, їхньої верифікації та ін. Йшлося про виконання домовленостей між Європейським союзом та Україною і ми з командою займалися цим процесом.
— Ви вже фактично 4 роки в цій сфері. Чому ці речі є важливими для України зараз, якщо пояснювати людині, яка взагалі “не в темі”?
— Для мене особисто — це історія про справедливість. В загальному контексті очевидно, що корупція — це проблема. Чому це важливо? Тому що насправді корупція прямо впливає на можливість розвитку держави: ми не можемо нормально економічно зростати і розвиватися, високий рівень корупції призводить до низької якості освіти, до нерівних можливостей. Якщо “перекласти” це на просту мову, то люди, які народжуються в Україні, в інших країнах мали б абсолютно інші можливості та досягали в інших речей: створювали круті проекти тощо. Але вони просто ніколи не зроблять цього в Україні, бо у нас є корупція. Вони приречені “не знаходити себе” і виживати, хіба якщо не мігрують з країни. Я хочу, щоб Україна була сильною країною і ми, українці, були конкурентоспроможні в новому складному світі. А це неможливо з таким рівнем корупції. Тобто воно має по-іншому працювати. Власне те, чому я цим займаюся.
— Наскільки взагалі, з Вашої точки зору, як людини, яка працює в цій сфері, важливі зусилля донорів в цьому напрямку?
— Важливі. Як і важливі зусилля всіх партнерів. Корупцію неможливо повністю здолати, але є країни з високим рівнем корупції і країни з низьким рівнем корупції. І рівень корупції прямо впливає на рівень життя людей.
Інші країни також намагаються вирішити проблему. Але не існує якогось універсального рішення “як подолати корупцію” чи єдиного інструменту. На моє переконання, щоб рівень корупції в країні перестав настільки критично впливати на рівень життя, необхідно велика кількість зусиль в різних сферах. Треба правильно ідентифікувати точки змін, тобто де натиснути і як натиснути. Грубо кажучи, створити систему і механізми, де законодавство — це лише частина більшої картини.
Донори є важливими гравцями, бо вони не є заручниками цієї системи. Вони є зовнішніми гравцями, які мають свої інтереси (і це важливо пам’ятати), але здебільшого вони несуть позитив.
— Які три найбільші успіхи/перемоги в цій сфері?
— Відлік варто починати з 2014 року, коли, в принципі, з’явилося системне розуміння антикорупційного напрямку.
Перше — це, безперечно, створення антикорупційної інфраструктури. Під цим маю на увазі створення НАЗК, НАБУ, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та Вищого антикорупційного суду й розподіл функціоналу між ними. В основу закладений повний цикл — запобігання, протидія (розслідування), притягнення до відповідальності. НАЗК — це превенція корупції та формування політик, НАБУ — розслідування топ-корупції, САП — підтримка державного обвинувачення по справам НАБУ, а ВАКС — розгляд справ по топ-корупції, які НАБУ розслідує. Важливо розуміти — ці інституції не є ідеальними, їх треба розвивати. Інша справа, що завжди є дуже високі неадекватні очікування і від того дуже сильне розчарування. Якщо ми подивимося на інші країни, як це відбувається і скільки займає часу, те, що відбувається у нас, виглядає достатньо адекватним. Але ми біжимо поряд зі своїми очікуваннями, ми завжди за ними не встигаємо і ще віримо в якесь диво, коли нам прийдуть і дуже швидко вирішать проблеми. Намагаюся на це більш раціонально дивитися, тому безперечно створення антикорупційної інфраструктури — перше досягнення.
Друге досягнення — [поява] Prozorro. Це рішення, яке зачепило декілька сфер і крутий ІТ- інструмент, який спрацював. Але інструмент сам по собі не вирішує повністю проблеми, бо будь-що можна обійти. Разом з тим те, як механізм спрацював, і те, як його інтегрували, ця вся комплексність підходу, вважаю, на висоті. Це в світі один із найяскравіших прикладів [впровадження подібних механізмів] і це реально велика історія.
Третім назву Реєстр декларацій (Єдиний державний реєстр декларацій осіб уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування — прим.ред.) та електронне декларування. Щось хороше в цій сфері ми, як правило, сприймаємо через посадки, тому Реєстр декларацій в цьому плані не дуже “вдалий”. Але в даному випадку електронні декларації і Реєстр, де вони доступні, це потужний превентивний механізм. Електронні декларації це інструмент підвищення прозорості; вперше публічні службовці показали багато інформації, яку до того не показували, — це велика перемога. Суспільство ще не до кінця зрозуміло, для чого їм це потрібно і які висновки має робити, але це більше про суспільну дискусію і стандарти доброчесності на публічній службі. Це точно величезний крок, що насправді [серйозно] вплинув на ситуацію. Тому говорю так оптимістично і вважаю це великою перемогою, до якої ми в ПРООН доклалися в свій час.
— Як розумію, багато проектів мали просвітницьку і освітню складову. Наскільки цей напрямок взагалі важливий для боротьби з корупцією?
— Тут ми знову повертаємося до того, чим є корупція для людей і яке ставлення до неї.
Ми не є унікальними в тому, що корупція стабільно входить в 3 головні проблеми, які турбують людей. Коли почнемо деталізувати, чому вона їх турбує і що саме їх турбує, побачимо прірву між топ-корупцією та побутовою.
Коли йдеться про “велику” корупцію, несправедливість та те, що є якісь політики, які крадуть з кишень громадян — це не добре і дуже турбує людей. Адже має бути справедливість, політики мають бути чесними, а суди мають бути справедливими і неупередженими.
Але людей рідко турбує побутова корупція. Побутова корупція — це історія про те, що умовний “я” спрощує собі життя, це нормально. Всі мають дотримуватися закону, але я спрощую собі життя. При чому ця корупційна транзакція маленька, якісь умовні 200 грн лікарю — це не сума. Є величезні суми, є Укрзалізниця, де тут мої 200 грн! Але коли масштабуємо це на всю країну, сума насправді виходить достатньо велика і ця “маленька” корупція насправді стає великою. В цьому і є проблема. Крім того, маленька корупція, яку ми вважаємо нормальною, роз’їдає людей. Тобто ця історія про цінності та дотримання правил. Наприклад, хтось собі думає, я мав би стояти у черзі за паспортом місяць, але що буде поганого, якщо заплачу: і людині, якій заплачу, прекрасно, і у мене буде швидше паспорт, ніяких проблем. Людина не дивиться на це з позиції роботи системи. В цей момент хтось офіційно стоїть в черзі і це демотивує виконувати правила. “Маленька” корупція непомітна, але насправді підриває купу процесів і демотивує взагалі грати “за правилами”, в результаті система сама ламається. Гарною аналогією буде футбол: гра актуальна, поки 22 людини діють за певними правилами, хтось стоїть на воротах, хтось — нападає, хтось — веде м’яч, який в свою чергу не можна чіпати руками, а треба бити ногами, тобто всі грають за правилами, воно працює — і всім цікаво. Якщо всі вводять свої правила, тобто хтось тримає руками, воротар пішов ліг посеред поля, нападники просто кудись пішли, починається хаос і це не має сенсу. Гра перестає бути грою, ціль втрачається. Це трохи схоже. Для того, щоб ми були успішним суспільством, треба дотримуватися якихось правил. Є держави, є ієрархії і коли ми повсюдно їх порушуємо — результату не буде.
Немає сенсу боротися з побутовою корупцією, поки не борються з “великою” корупцією. Але є проблема в тому, коли ти борешся лише з великою корупцією і не займаєшся побутовою корупцією, в якийсь момент побачиш, що зміни особливо не відбуваються. Тому що ці проблеми на побутовому рівні все одно будуть дуже сильно нагору відлунювати. Міжнародний досвід показує, що навіть коли йде боротьба з великою корупцією, це автоматично не впливає на побутову корупцію. Тому для того, щоб знизити рівень корупції, треба займатися двома напрямками. Хоча й підходи будуть різні.
— Щодо боротьби з корупцією в університетах. З чого можна починати цю просвітницьку кампанію й саму протидію. Наскільки це актуально з вашої точки зору зараз в Україні?
— Мені здається, актуально. Антикорупційному просвітництву точно треба інтегруватися з формальною освітою, бо ж людина формується в тому числі і через систему освіти. Тому якщо хочемо, щоб змінювалося ставлення до корупції, змінювалося ставлення до взаємодії в суспільстві, очевидно маємо починати з системи освіти. У системі освіти мають також пояснювати, чому корупція погана, що таке доброчесність і говорити про цінності, кооперацію, взаємодії та ін.
— Як вважаєте, що спочатку — потрібно перестати давати хабарі чи перестати брати?
— Складно сказати, це залежить від конкретного місця насправді. Оцінюю це з точки зору реалістичності. Мабуть, брати все-таки. Це реалістичніше. В тому сенсі, що людина істота і раціональна, і ірраціональна одночасно. Людина завжди буде намагатися знайти найшвидший спосіб вирішення проблеми і найменш болючий, і якщо вона вважає, що дати хабара — найпростіший і найшвидший спосіб, буде давати хабара. І в цей момент система має перестати брати.
— Як виглядає звичайний робочий день в НАЗК? Можливо середньостатистичний , якщо завжди бувають різні завдання.
— З січня я працювала з перезапущеним НАЗК як експерт і розвивала Офіс розбудови доброчесності , а з вересня пішла на державну службу і доєдналася до команди НАЗК в якості керівниці Офісу.
У НАЗК є п’ять великих напрямків: формування антикорупційної політики, електронне декларування, конфлікт інтересів, фінансування політичних партій та їх звітність, напрямок запобігання корупції (це антикорупційні програми державних органів, антикорупційна експертиза, викривачі). У “попередньому” в НАЗК напрямку просвіти не було і фактично зараз розбудовується шостий великий напрямок [діяльності]. Я відповідаю за інформаційно-просвітницьку роботу, взаємодію з громадським сектором та ефективне навчання.
Офіс розбудови доброчесності це такий собі стартап на державній службі — ми робимо те, що майже ніхто не робив до нас на держслужбі і в цілому. Наша місія запуск змін для розбудови доброчесного суспільства. Враховуючи, що прямо зараз відбувається активна розбудова напрямку, то мій робочий день складається з постійної комунікації, планування проектів та їх імплементації, переговорами і, звісно, поточкою. Зараз ми готуємося до запуску сторінок Офісу та виходу у публічну площину, ми почнемо активно “говорити”. Також активно шукаємо людей в команду та нові партнерства для запуску проектів.
— Що найскладніше у цій роботі?
— Мабуть, два моменти. Перший — змістовна робота в антикорупційній просвіті. В секторі активно проводять антикорупційні [просвітницькі] кампанії, якісь більш успішні, якісь менш успішні. Часто вони не до кінця продумані, не розуміють чому люди вдаються до побутової корупції. Аналізуючи досвід останніх років, сказати як не варто робити просвітницькі кампанії набагато простіше, аніж як їх робити.
Я писала свою дипломну роботу [в Київській школі економіки] про формування негативного ставлення до корупції і як зробити це дієвим інструментом. Вивчала і міжнародний досвід, і теоретичні підходи, і український контекст, в тому числі історичну частину, тобто все, що може так чи інакше вплинути [на сам процес]. Зараз ще немає детальної картини, разом з тим все ж є розуміння куди рухатися. Це частково було інтегровано нами в проект Антикорупційної стратегії на 2020–2024 роки. Тому це історія про складність самого наповнення та відчуття відповідальності за це.
Другий складний момент — дефіцит людей та експертизи. Тобто є велика кількість роботи, але банально не вистачає рук. У нас наприклад неукоплентована на третину команда. В секторі в цілому не вистачає людей, які розбираються в цій темі дійсно добре.
— Ми звикли асоціювати корупцію з державною сферою, але Ви от працювали і в бізнесі, і в громадському секторі — вона там теж є?
— Корупція цікава тим, що вона багатогранна. Є якісь дуже очевидні речі на зразок “дати хабара” і всі одразу розуміють, що це корупція. Але є історії про конфлікт інтересів або етику, коли воно на перетині розуміння про те, що таке “добре” і “погано”. До прикладу, коли ми наймаємо родичів на роботу, це теж кваліфікується як корупційне правопорушення. Якщо чесно, і в бізнесі, і в громадських організаціях, і в донорському секторі насправді приблизно однаковий рівень толерантності і не толерантності до корупції.
Мені пощастило, що в моїй фірмі були високі стандарти щодо цих питань. Хоча й були певні моменти, які з часом переоцінила як спірні, з етичної точки зору. Але все було законно, ми ніколи не порушували закон, не було якихось відкатів тощо, принаймні я про це не знаю. Я зустрічала громадські організації (зараз говорю про профільні, антикорупційні) і кейси, які [балансують] на грані етики, де був реальний конфлікт інтересів і люди порушували ті речі, які самі ж пропагували, хоча й робили це несвідомо. Точно так і працівники донорського сектору, пропагуючи якісь правильні речі, інколи могли порушувати окремі питання і майже “переходити межу”. Це точно не норма, більше у якості виключення, тобто в цілому у нас доброчесність переважає недоброчесність. Просто це добре розкриває суспільство, в якому ми живемо і яке знаходиться на певному етапі розвитку. У нас немає окремих політиків, окремого громадянського суспільства, лікарів, школярів, бо ми всі живемо не в вакуумі і зростаємо плюс-мінус в одному контексті.
В будь-якому секторі, куди не підеш, є люди з високими моральними стандартами, і не дуже високими моральними стандартами; є люди, які не займаються корупцією, бо для них це не є нормою і вони діють максимально прозоро та етично, а є ті, які працюють “на межі” або за нею.
— Цьогоріч Ви закінчили навчання на магістерській програмі з публічної політики та врядування, чому прийняли рішення навчатись за цим напрямком і чи з’явились нові професійні плани після програми?
— Буду відверта, я туди вступила достатньо несподівано. Тобто це було дуже імпульсивне рішення. В принципі, після завершення першої [юридичної] освіти я постійно навчалася і навіть пішла на першу сертифікатну програму “Міждисциплінарні антикорупційні студії” Києво-Могилянської академії. Було цікаво, бо вже працювала в цьому секторі і хотіла подивитися на тематику міждисциплінарно, в т.ч. з інших, крім юридичного, точок зору. Бо юридичний погляд дуже звужує предмет і демонструє проблему лише з одного боку. Потім я побачила КШЕ, це був другий набір і він якісно відрізнявся комунікаційними меседжами серед інших схожих програм. Мені хотілося свіжого погляду, іншого на ті самі речі. І подивитися, чи є люди, яким це теж цікаво. Я в цей момент розуміла, що точно залишаюся в Україні, бо не хочу нікуди їхати і мені цікаво тут працювати. Навіть поговорила зі знайомими, які навчалися на першому наборі і все зійшлося: можливість залишатися на роботі, яку люблю, і можливість навчатися новій тематиці. Дві речі зійшлися — і я вступила.
— Які нові професійні знання та навички вдалося розвинути завдяки навчанню на програмі?
— У мене було багато різних фрагментарних знань і КШЕ в цілому зібрала це докупи й допомогло сформувати систему. Найперше, згадаю знання, отримані на курсі “Політичні режими та управління”. Тут йдеться і про першу навичку — системне мислення, тобто дивитися на речі комплексно та прокачувати свій стратегічний погляд на світ. До цього я дивилася на речі більш тактично, Школа дозволила заповнити в цьому напрямку “білі плями” та мислити стратегічно. Другим блоком важливих знань є економіка. Бо свою економіку на першій юридичній освіті, якщо чесно, прогуляла. І оцінка відповідна була. Тому було дуже корисно і цікаво нарешті зрозуміти, як працюють макро- і мікроекономічні процеси. Це важливо розуміти, бо ж економіка це про суспільні відносини. Корисними також були спецкурси з етики, формування політики, тобто базові речі, які тобі потрібно розуміти. Ти не обов’язково маєш з завжди діяти “за книжкою”, але якщо хочеш формувати політики та імплементувати їх, ці речі критично необхідно знати. Перевага КШЕ якраз в тому, що є цей системний підхід і перше, що ти можеш взяти для себе в такому навчанні — це системне бачення.
— Чи з’явились які нові професійні плани після навчання за програмою?
— Я б сказала, що з’явилися амбіції вирішувати стратегічні завдання.
До того я прийшла працювати у сферу імплементації реформи, не до кінця розуміючи, чому воно так працює. Вже на ходу я розбиралася, чому воно так працює і як це могло б бути по-іншому. В результати, КШЕ дало стратегічний погляд на речі та дало необхідні знання, щоб відходити з вузького бачення в ширший контекст. Тому що корупція — це не якась окрема історія і не сфера як умовно кажучи медицина, а наскрізне явище. З корупцією можна просто боротися, розслідуючи її, а можна працювати з антикорупційними ризиками. Боротьба з корупцією не є для мене самоціллю в тому сенсі, що це лише частина розбудови справедливого суспільства, де люди щасливі і мають максимальні можливості для розвитку власного потенціалу.
— Що порекомендували б усім потенційним абітурієнтам, яких цікавить навчання за цією програмою?
— Вони мають запланувати собі 1,5 роки активної роботи. Це велика витрата часу і точно не історія про “прийти і піти”.
На навчання треба виділяти час. Треба бути готовим, що більшість вільного часу, який є у вступників зараз буде витрачатися на навчання і це має бути свідома дія. Бо якщо недостатньо часу буде витрачатися це немає сенсу. Це програма хоч складна та вимагає витрат багатьох ресурсів, але й багато дає. Треба бути готовим це брати. Якщо людина не готова це брати, можливо не варто займати чиєсь місце. Але воно того вартує точно. Інша історія про системність і дисципліну: наявність другої освіти паралельно з роботою і проектами дуже дисциплінує і ти вчишся розпоряджатися своїм часом максимально ефективно. В КШЕ ти не можеш підготуватися до заняття за одну ніч, фізично неможливо прочитати такий об’єм інформації. Тому треба читати місяць/тиждень. Дисциплінованість, відповідальність, приділяти час — і це максимально окупиться.
— Якщо не робота у юриспруденції та напрямок антикорупції, чи є бажання отримати третю професійну спеціалізацію і якщо так, то яку?
— Мабуть, так. Це були б або напрямок зміни суспільства через освіту (є програма в Кембриджі) або стратегічні комунікації. В ідеальних умовах і те, і інше.
Вірю, що системні зміни йдуть через освіту й культуру. Думаю, що це найефективніший шлях, але це середньострокова та довгострокова перспективи. І саме через таку тривалість з цим треба працювати в першу чергу і знову ж таки робити це правильно. Немає універсальних рішень, але точно варто мати знання та комплексне бачення.
Комунікації цікавлять тим, що в щоденній роботі я комунікаційник — любитель: в мене немає профільної освіти, але знаю про це багато, бо з цим працюю. Класика сьогодення така, що якщо ти про щось не розказав, значить цього не відбулося. І це історія про те, як розповідати правильно про складні та суперечливі речі, як доносити конкретні історії, якою мовою, якій цільовій аудиторії. Дуже б хотіла з цим краще познайомитися.
— Продовжіть, будь ласка, фразу “освіта майбутнього — це…”
— Шлях до змін. Якісна освіта має бути завжди. Без освіти неможливий розвиток.
Інтерв’ю записала Оксана Купер
